Допомога Україні – це не благодійність. І ось чому

Мене досить-таки люто злить, коли я чую, що західна допомога Україні – це така собі благодійність. Не пригадую, чи були за часів Другої світової рухи, що з такими аргументами виступали проти лендлізу. Але будемо чесні – ці аргументи просто неправдиві. Суто математично.

Існує такий союз, як НАТО. І їснує він, в першу чергу, для того, щоб берегти європейців та американців від росіян та китайців, саме в такій послідовності. Всі інші – по залишковому принципу.

Це найпотужніший альянс світу, чиї військові бюджети сумарно жеруть трільйони доларів на рік.

І от Росія нападає на Україну. І Україна, беручі якісь жалюгідні відсотки від цих бюджетів, вибиває Росію зі світових геополітичних гравців та наносить непоправну шкоду її обороноздатності. Вона це, власне, ВЖЕ зробила. В росіян вже вдвічі менше гелікоптерів, вже проблеми з танками, вже немає останнього крейсера на Чорному морі, вже вибито командний склад, вже розкуйовджено арту, вже дефіцит ракетного озброєння. За рік Україна вибила половину зубів головному хижаку на планеті. І за це країни НАТО заплатили грошима, які становлять жалюгідні відсотки від їхніх річних військових бюджетів. Кинули гріш відьмакові. Вони не помирали, вони взагалі не прийшли на війну. Помирали за це все українці.

І це «дорого»? Суто з математичної точки зору це все одно, що шкодувати по монетці, яку ти кинув в «однорукого бандита» перед зривом джекпоту. Це дозволить зекономити астрономічні кошти в майбутньому. Не кажучи вже про те, який зиск має західна оборонна промисловість, та які податки вона сплатить вже невдовзі.

Допомога Україні – це офігенна інвестиція.