Збройні сили України виконують «Заповіт» Тараса Шевченка

На початку 2000-х, коли я працював у Мінську, мене якось запросили на творчу зустріч в одну з бібліотек. Говорили про українську літературу та білоруську, про переклади. А коли дійшло до читання поезій, серед інших я прочитав свій чотиривірш про Шевченка та Пушкіна:

Один, як про найвищу нагороду,
Люб'язним довго мріяв буть народу.
А другий - без ніяких нагород –
Був сам народ.

Реакція присутніх виявилася несподіваною: люди, а в залі була переважно молодь, підвелися і стоячи аплодували цим рядкам. Вони зрозуміли відмінність між салонним російським поетом і українським Генієм.

Ми немарно звемо Тараса Шевченка національним Пророком.

25 грудня 1845 року Кобзар написав у Переяславі свій знаменитий «Заповіт»:

... Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани, і гори –
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися...

І далі:

... Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте...

Зараз – завдяки нашим Збройним силам, завдяки волі українців назавжди скинути ярмо й порвати московські кайдани – збувається пророцтво Генія.