Щорс і Ватутін – «хороші» росіяни?

Багато людей уже звернули увагу, що пам'ятники радянським «асвабадітєлям» Щорсу та Ватутіну не потрапили до списку кандидатів на демонтаж. Чому так? За що така честь? Спробуймо розібратися.

Ніколай Щорс (той, який «шел под красным знаменем командир полка») під цим самим кривавим прапором встановлював окупаційну радянську владу спочатку в боротьбі з українською Сірожупанною дивізією на Стародубщині. Згодом у Чернігові, Києві, Фастові, Житомирі, Вінниці, Жмеринці... Воював проти УНР, проти Української галицької армії. На окупованих територіях сіяв червоний терор.

Інший Ніколай (який так само ніколи не був Миколою) на прізвище Ватутін не потребує інших характеристик, крім того, що 2014 року Український інститут національної пам'яті включив його до списку окремих осіб, причетних до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, чиїми іменами названі вулиці в Україні. Щоправда, через рік до оновленого списку осіб, які підпадають під декомунізацію, Ватутін не потрапив. Чому, не знаю.

А як щодо дерусифікації і, ширше, деколонізації? Адже «подвигів» генерала після смерті не поменшало. Чому пам'ятники Ніколаю І та Ніколаю ІІ не потрапили до списку на демонтаж? Чи, може, комусь спало на думку шукати «хороших» росіян серед небіжчиків? У такому разі маю пропозицію: давайте приймати в українське громадянство росіян (за винятком тих, які воюють за Україну) лише посмертно. Бо від живих ще невідомо, чого чекати.