Меморіал для загиблих за Україну. Хто має приймати рішення

Нині триває дуже задавнена дискусія щодо місця розташування і вигляду Меморіалу для вшанування полеглих Захисників України.

Він має стати одним з визначних місць у столиці, символом Памʼяті, Шани і Звитяги.

На жаль, у цьому священному питанні вже чимало метушні.

Рятуючи підмочену репутацію офісних мудрагелів, більшість у ВР віддала рішення в руки уряду – попри наявність ухваленого, але так і не підписаного і не оприлюдненого Президентом, всупереч Конституції, закону про розташування Меморіалу у заповіднику в Биківні.

Остаточне рішення необхідно приймати після широкого обговорення, перш за все, з родинами загиблих. Це – обовʼязок держави і влади. І усвідомлення цього мусимо донести до можновладців разом.

Щоб ця дискусія була більш змістовною, варто розглядати приклади вирішення такої задачі.

У багатьох за приклад, певне, слугує Національний меморіал у Арлінгтоні, Вірджинія (фактично, передмістя столиці США).

«Урочистий спокій Арлінгтону. Рівні ряди могил на горбах до горизонту…»

Але у світі існують і інші концепції. Наприклад, у Японії полеглим (а їх за новітню істрію країни – мільйони) присвячене святилище. Називається Святилище Ясукуні.

По суті, це храмовий комплекс, парк із памʼятками, стелами памʼяті, культовими спорудами…

Все спрямовано на спогади про полеглих, шанування їхньої памʼяті і роздуми про те, заради чого принесено їх жертву і що варто змінити в своєму житті, щоб бути гідним памʼяті предків.

Місце для вшанування у мегаполісі, яким опікується зокрема й імператорська родина.

Звісно, пряме запозичення японської концепції неможливе – надто вона вплетена у тамтешню культуру і традиції. Наприклад, святилище є релігійною громадою. Комплекс присвячений захисникам, які вважаються божественними оборонцями Японії у вищих сферах (хоча сприйняття полеглих Воїнів як Небесних Оборонців не чуже і нам – згадаємо про Небесну Сотню чи називання загиблих Янголами-Охоронцями).

Але пошук концепції такого вшанування полеглих, яке поєднувало б урочистість, памʼять, пошану і повідомлення для живих, що жертва не має бути марною – необхідний.

І для цього варто розглядати різні варіанти і концепції. Щоб Меморіал був не формально-бетонним і бездушно стереотипним. Він має відповідати українським уявленням про прекрасне і викликати бажання відвідати, вклонитися, і змінити своє життя за зразком Героїв.

Повторюся. Рішення щодо Меморіалу належить приймати після ретельного суспільного обговорення, насамперед з родинами загиблих Захисників.