Все, що треба знати про референдуми під час війни

У березні 1991 року на всесоюзному референдумі про збереження СССР 22 млн українців (70%) проголосували за збереження тюрми народів.

Минуло 9 місяців – і 1 грудня 1991 року на референдумі ТІ САМІ люди (29 млн, 90%) проголосували за незалежність України.

Це все, що треба знати про референдуми. Бо залежно що й коли запитувати – отримаєш різні відповіді

Я великий скептик щодо ідеї обговорювати навіть у мирний час віхові, основоположні речі з травмованим суспільством.

А що вже казати зараз, коли ніякі референдуми неможливо реалізувати через низку очевидних, як дверний косяк, причин. Цією простою, як дверний косяк, аксіомою, можна було б закрити тему цього косяка з гіпотетичними референдумами та й рухатися далі.

Однак референдумна тема на перспективу виглядає як спроба спихнути повноту відповідальності за ймовірні непопулярні, скажімо так, тяжкі рішення.

Доктрина воєнного стану передбачає повноту влади, ручне управління і, що особливо важливо, відсутній громадський контроль, позаяк масові акції заборонені, а політичні партії призупинені. А це значить, що треба не лише забороняти критику, вводити цензуру, домовлятися з олігархами про медіа-підтримку й купатися в аплодисментах – але й брати на себе повноту відповідальності й нарешті попрощатися зі старою орієнтацією лише на оплески й вигуки вау.

Сила влади – не в культі особистості, а в культурі політичної відповідальності й мужності не ховатися за фінтами

У цьому відеоблозі я постарався викласти передісторію українських референдумів, більшість яких були шизофренічними, популістськими, маніпулятивними й спекулятивними. Зрештою, саме «референдумами» оформлювалася анексія Криму і Донбасу.