Остап Дроздов Журналіст

Сумний бік свята. Наших захисників убиває тил

Нема сенсу так героїчно тримати зовнішній фронт, якщо на внутрішньому все програється вщент.

На Покрови ми вшановували захисників України, хто тримає наш зовнішній фронт. Це – один із фронтів. І єдиний успішний. Усі решта фронтів (інформаційний, культурний, політичний) – ставлять під сумнів доцільність зовнішнього.

Наших захисників убиває тил. Наших захисників множить на нуль внутрішній колаборант. І тому сьогодні я не вправлявся б у солодкому пафосі, навіть якщо під нього виділено один день у році. Країна тилових щурів; країна лінивців; країна внутрішньої вати; країна капітулянтів; країна приязних дружбістів із ворогом; країна какіх разніц; країна, яка міняється на гірше – така країна не вартує жодної смерті за неї. Жодної з тих кільканадцять тисяч.
Хочу нагадати, що первинно, ще до війни, 14 жовтня святкувався як день створення УПА. Це я і вважаю завданням для нинішніх захисників. Вони мусять стати повстанською армією – але тепер уже не лише проти зовнішнього ворога, а передовсім внутрішнього. Захисник України зараз мужньо стоїть обличчям до ворога – і спиною до внутрішньої підлоти. А вона цю позу любить якнайбільше. І вона зараз є не менш небезпечною (м’яко кажучи). Захисник України, який 14 жовтня приймає слова пошани і вдячності, мусить зрозуміти, що він воює на два фронти. Що в нього стріляють не лише спереду. Що він мусить потилицею відчувати подих кремлівських запроданців. Дивитися в вічі ворогу – це пів справи. Українська армія має стати повстанською всередині країни – інакше все це без сенсу. Повстанською проти свого тимчасового камандіра з пілоткою на і в голові. В окопній війні з перманентними «розведеннями-перемирями» можна демонструвати успіхи ще кілька десятиліть – але не факт, що через кілька десятиліть буде що захищати. І буде куди вертатися. І заради чого.

Коли ми святкуємо день героїв зовнішнього фронту – я хотів би нагадати про підступність діячів внутрішнього. Активна фаза війни перенеслася саме сюди, на внутрішній фронт. Ворог не може нас захопити ззовні атакою в лоб – тому він робить це зсередини, в обхід передка. І тому в теперішніх умовах захисниками України є не тільки люди зі зброєю і в камуфляжах на передовій – але й кожен свідомий громадянин, який мусить щодня опиратися ворожій окупації в тилу.

Перед захисниками в камуфляжах сьогодні не лише дифірамби треба було співати – а пробачення просити. За мракобісся в тилу. За вакханалію рашистів з українськими паспортами. За все те совкобидло, яке обнуляє тримання зовнішнього фронту. Наші вітання – не лише людям зі зброєю там, але й людям із національною гідністю тут. Вони теж захисники. Вони теж на війні. В самому її епіцентрі.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: