Ізраїльська модель безпеки. Чи можна застосувати для України?

У нас так часто стали згадувати про неї, що настав час розвіяти стійкі стереотипи, які виникли в нашому суспільстві щодо способу життя ізраїльського суспільства.

Модель безпеки Ізраїлю часто згадується в нас у контексті трьох наративів:

• як альтернатива НАТО;
• як аналог «вічної війни» із зовнішнім ворогом;
• як модель загальної мобілізації жінок і чоловіків.

Усі зазначені наративи сприймаються у нас у відірваному від реальності вигляді та невірно препаруються в контексті українських реалій.

Почнемо з переліку арабо-ізраїльських конфліктів:

• 1948 – Війна за незалежність
• 1956 – Суецька криза
• 1967 – Шестиденна війна
• 1967-1970 – Війна на виснаження
• 1973 – Війна Судного дня
• 1982 – Ліванська війна
• 2006 – Друга Ліванська війна.

Крім Війни на виснаження, всі ці війни були дуже швидкоплинними: від кількох днів до кількох місяців.

Шестидневаня війна – тривалість у самій назві.

Найкровопролитніша Війна Судного дня – 16 днів.

Зазначені війни супроводжувалися відносно невеликими втратами армії оборони Ізраїлю.

Наприклад, Суецька криза, коли бойові дії тривали кілька місяців – 190 убитих солдатів.

Найважча війна в контексті втрат ЦАХАЛ – це війна Судного дня, коли загинуло близько 3000 ізраїльських солдатів.

З усіх зазначених воєн, тільки дві велися проти переважаючих сил противника: Шестиденна війна і Війна Судного дня.

У Суецькому конфлікті на боці Ізраїлю була армія Франції та Великої Британії, що викликало тоді гнів і СРСР, і США. А сама війна стала фіналом британського і французького імперських проєктів.

Війни проти Лівану – це операції проти свідомо слабшого суперника, незважаючи на те, що в першій війні Лівану допомагала Сирія.

Війна на виснаження – військовий конфлікт низької інтенсивності проти Єгипту (перестрілювалися через Суецький канал).

Чимось схоже на позиційні перестрілки на Донбасі у 2016-2022 роках. Втрати Ізраїлю – трохи більше 600 солдатів за три роки, тобто в середньому по 200 осіб на рік.

На даний момент, Ізраїль за допомогою військових успіхів і дипломатії, повністю вирішив питання безпеки свого зовнішнього контуру:

Північна Африка перестала бути його активним противником, останній антиізраїльський оплот упав у Лівії після повалення режиму Каддафі.

1979 року було підписано Кемп-Девідську угоду з Єгиптом і Єгипетсько-ізраїльський мирний договір у Вашингтоні.

Зараз Єгипет та Ізраїль активно співпрацюють, Ізраїль навіть постачає газопроводом газ зі свого родовища Левіофан на переробні заводи в єгипетській Дам'єті.

У 1994 році підписано Ізраїльсько-йорданський мирний договір.

Ірак виведений з гри внаслідок американського вторгнення.

Сирія ослаблена внаслідок громадянської війни і фактично перестала бути небезпечною для Ізраїлю.

Залишається ще Іран, але він далеко і у нього немає спільного кордону з Ізраїлем, а дія іранських підрозділів на території Сирії має обмежений характер.

З країнами Перської затоки Ізраїль також знаходить взаєморозуміння, наприклад, із саудитами.

Уже давно Ізраїль проводить військові операції виключно силами спецпризначенців або авіації.

Його залізний купол – це система ППО проти палестинських «катюш», що стріляють снарядами рівня Другої світової війни.

Загальний військовий призов до ЦАХАЛу – це виконання переважно поліцейських функцій у Палестині та Секторі Гази, оскільки звичайна поліція не справляється з такою кількістю протестувальників, які застосовують палиці та каміння.

Загинути в армії Ізраїлю зараз менш імовірно, ніж в автомобільній катастрофі.

Наприклад, під час наймасштабнішої операції проти сектору Гази «Литий свинець» 2008 року загинуло 10 солдатів із 10 000, які брали участь в операції (4 – від дружнього вогню), і 3 мирних жителі.

Служба в армії в Ізраїлі перетворюється для молодого покоління на механізм соціалізації, оволодіння цінними навичками та компетенціями у сфері інновацій.

При цьому, Ізраїль – це класичне західне суспільство споживання.

Кордони відкриті, вибори відбуваються і навіть частіше, ніж в інших країнах, ніхто не боїться дострокових виборів і не говорить про «розгойдування човна».

На тлі нещодавньої загрози іранської атаки на Ізраїль, у столиці проходять багатотисячні мітинги проти судової реформи.

Країна не перебуває під масованими ударами з повітря, активно розвиває свою економіку, посилює індустріальне ядро та сектор ВПК, є лідером у сфері інновацій після США, нарощує показники в секторі послуг, передусім – у туризмі та розвагах.

Можна сміливо припустити, що якби Ізраїль роками перебував у режимі війни Судного дня, від нього б уже нічого не лишилося, навіть попри мобілізацію жінок.

Навіть мобілізація дітей нічого б не вирішила, оскільки потенціал його ворогів був незрівнянно вищим.

Але Ізраїль проводив швидкі й переможні війни, а потім закріплював їхні результати не менш ефективною дипломатією.

Ізраїльтяни такі ж вправні переговорники, як і солдати.

Концепція гарантій безпеки для Ізраїлю з боку США також є унікальною, оскільки спирається на найпотужніше політичне лобі єврейської діаспори в США, яка представлена як у Конгресі, так і в обох партіях, не кажучи вже про адміністрацію Білого Дому.

Можна згадати лобізм ізраїльської діаспори за часів Трампа в частині визнання Америкою статусу Єрусалима і відкриття там посольства США.

Яке почало функціонувати, незважаючи на загрозу терактів.

Для США Ізраїль – цінний союзник, потенціал якого потрібно берегти.

США за замовчуванням дозволили Ізраїлю створити ядерну зброю, хоча ніхто офіційно в цьому не зізнається.

Як то кажуть, в Ізраїлі немає ядерної бомби, але якщо буде потрібно, то будуть застосовані всі п'ятдесят.

Ізраїльська система безпеки – це:

1. Швидкі та переможні військові операції.
2. Одна з найкращих дипломатій у світі.
3. Дія силами спецназу та високоточної зброї.
4. Розвиток національної економіки та ВПК.
5. Зростання добробуту суспільства (щоб було, що захищати).
6. Ядерна зброя.
7. Найвищий серед інших країн рівень лобізму в США.
8. Зовнішня політика, за якої країна не дає себе використовувати.
9. Знищення найсильніших ворогів руками сильних союзників.
10. Мирні угоди з частиною ворогів для розриву герметичного кільця антиізраїльської коаліції.

Антиізраїльська коаліція арабських країн спочатку була дуже широкою. Тепер від них залишилася лише зруйнована Сирія і найслабша з учасників – Палестина, яка не становить для Ізраїлю жодної небезпеки.

Можна сказати, що система безпеки Ізраїлю – це мізки, мізки і ще раз мізки.

Загалом, нічого спільного з тим, що заведено обговорювати у нас.