Інтерв'ю історика Грицака. Репліка після прочитання

У сьогоднішній публікації на «Главкомі» матеріалу «Ярослав Грицак: Зв’язок між Бандерою і Залужним є дуже відчутним» мені в око впало дивне одкровення професора: «Знаєте, коли я даю інтерв’ю чи пишу для The New York Times чи The New Yorker, то вони роблять фактчекінг, вони перевіряють інформацію. А тут ми (?!) телефоном поспілкувалися з журналістом, і газета подала інформацію з його, а не моїх слів».

Хто такі «ми»?

Чи було написане до редакції Le Monde спростування з вимогою оприлюднення?

Професор не знає про інформаційну війну (information warfare)?!

«За оцінками воєнної розвідки України, спецслужби країни-агресора планують від імені популярних західних видань звертатися до українських журналістів із пропозиціями надавати інформацію про стан української економіки, політичну ситуацію в державі та діяльність Збройних сил України», – нещодавно повідомило  ГУР МО.

А ще мене «зворушила» сьогоднішня заява Олексія Арестовича – «позаштатного радника Офісу президента». І справді: як можна бути радником приміщення, будівлі, споруди?

До речі, «Офіс президента» у ситуації, що виникла, ймовірно, мав би звільнити свого «позаштатного радника» не за власним бажанням, а з дещо іншим формулюванням.