Десять ключових запитань митрополиту Онуфрію
Чи дійсно УПЦ МП розірвала зв’язки з РПЦ і стала канонічно незалежною?
Ініціативу вірних і духовенства Української православної церкви Московського патріархату поставити «10 запитань» митрополиту Онуфрію та всій ієрархії потрібно однозначно вітати. Всі запитання поставлені влучно, конкретно й по суті. Їхня мета – примусити очільників УПЦ МП розкрити справжній канонічний статус церкви, її зв’язки з РПЦ і тим самим виявити намагання ієрархії будь-якою ціною приховати своє підпорядкування Москві.
Підписанти листа вимагають чіткого визначення статусу УПЦ МП: автокефалія, автономія чи самоврядування в рамках іноземної помісної церкви. Бо лише такі терміни використовуються в канонах Вселенського православ’я. Вони запитали синод єпископів, чи:
- УПЦ МП вийшла зі складу РПЦ;
- митрополит Онуфрій та інші владики вийшли зі складу органів управління РПЦ;
- УПЦ МП вважає, що рішення РПЦ з 1990 р. щодо УПЦ втратили чинність;
- УПЦ МП вважає, що втратила чинність Грамота московського патріарха Алексія І з 1990 р., яка ставила УПЦ у залежність від РПЦ;
- втратив чинність статут РПЦ для УПЦ МП;
- синод УПЦ МП надіслав іншим православним помісним церквам грамоти про вихід церкви зі складу РПЦ й попросив про визначення нового канонічного статусу УПЦ?
На всі ці запитання вірні та духовенство зажадали підтвердження документами.
Два останні запитання стосуються того, чи синод УПЦ МП засуджує заяви московського патріарха Кіріла про підтримку й обґрунтування війни Росії проти України та пропаговану ним ідеологію «русского міра», «яка за всіма ознаками носить єретичний і неправославний характер». А також того, чи синод засуджує приєднання РПЦ єпархій на окупованих територіях та факти колабораціонізму свого духовенства.
Будемо сподіватися, що під зверненням свої підписи поставлять усі, хто вболіває за Україну та долю Українського православ’я. А таких серед вірних і духовенства УПЦ МП немало. І сьогодні їхній голос має звучати особливо потужно.
Упевнений, що документів, оприлюднення яких зажадали підписанти, не існує. «Революційні» рішення собору УПЦ МП 27 травня 2022 р., що мав розірвати зв’язки цієї церкви з РПЦ, були спробою випустити пару з котла народного обурення керівництвом УПЦ МП після 24 лютого. Та ще ширмою, за якою воно намагалося приховувати збереження підлеглості Москві. З надією, що ніхто не розбереться в їхніх казуїстичних хитросплетіннях.
Важливо підкреслити, що подібна ініціатива вірних і духовенства не може замінювати прямих обов’язків органів державної влади по захисту національної безпеки у сфері свободи совісті та релігійних організацій. Бо такі самі запитання митрополиту Онуфрію мала б поставити Державна служба з питань етнополітики та релігійних організацій. І вимагати документів на підтвердження його слів про «незалежність» УПЦ МП та її «відмежування» від РПЦ.
Але замість реалізації норм закону «Про свободу совісті та релігійних організацій» попереднє керівництво ДЕСС провело усні «консультації» з Онуфрієм, іншим духовенством, зокрема Юридичним відділом УПЦ МП (червень 2022 р.), з метою роз’яснення змін, що відбулися в управлінні цією церквою. Одержані пояснення були настільки «переконливими», що ДЕСС вирішила: УПЦ МП розірвала зв’язки з РПЦ і стала канонічно незалежною. У такий спосіб, від імені Української держави ДЕСС сформулювала оцінку, яка суперечила фактам, канонічному праву, українському законодавству та нормальній логіці.
Нове керівництво ДЕСС має виправити цю ситуацію й поставити аналогічні запитання УПЦ МП. Але це половина праці, бо ключовим є інше. ДЕСС має діяти відповідно до нормативно-правових актів, зокрема закону про свободу совісті. Статті 12 і 14 нормують процес реєстрації статутів релігійних організацій, зокрема статутів про управління релігійних об’єднань/церков.
І перша проблема, яку потрібно з’ясувати – це дати однозначну і вичерпну відповідь на запитання: чи 27 травня минулого року собор УПЦ МП прийняв зміни до статуту про управління УПЦ МП, чи теж ухвалив статут нового релігійного об’єднання? Коли це зміни до статуту, тоді сама УПЦ МП підтвердить, що вона надалі частина РПЦ. Але тоді цей факт необхідно як мінімум відобразити у назві цієї релігійної організації, проти чого затято виступають представники УПЦ МП.
У другому випадку УПЦ МП має пройти повну процедуру реєстрації із з’ясуванням підстав віровчення, канонічного статусу, організаційних та фінансових питань. Інша справа, це викличе необхідність реєстрації установ нового релігійного об’єднання: його центру, громад, монастирів, навчальних закладів, благодійних організацій. А також врегулювання майнових відносин.
Але в ситуації, яка склалася після повномасштабного вторгнення Російської Федерації, проблема статусу УПЦ МП та її входження до РПЦ мають вторинне значення. Для Української держави, інтересів нашої національної безпеки, захисту демократичного розвитку українського суспільства і православних вірних ключове значення має якомога скоріша заборона діяльності РПЦ в Україні. «Тонкощами» статусу й статутів церкви митрополита Онуфрія можна бути зайнятися після цього.
І тому «Карфаген має бути зруйнований». Для захисту української незалежності та демократії якомога скоріше необхідно ухвалити законопроект № 8221 «Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій».
Коментарі — 0