Російське командування намагається виграти час

Судячи зі всього, намагання командування військ противника закріпитися по східному берегу Осколу провалилося. Противник був вимушений відтягнути частину своїх підрозділів в районі Борової та південіше Куп'янська. І це продовжує його турбувати.

Особисто у мене не має ніякого сумніву в тому, що командування противника спробує за будь-яку ціну й якомого довше утримати рубіж Ліман – Ямполь, а також район Лозового, включаючи селище Рубці...

Чому окупанти будуть так діяти

Наявність у ЗСУ парочки плацдармів на лівому берегу Осколу на Сватовскому напрямку сьогодні вже стало «жорсткою реальністю» для командуванню військ противника. Тобто, з гіпотетичною можливістю прориву українських військ до Сватово, або, навіть, до Троїцького... російському командуванню, так чи інакше, доведеться рахуватися.

Однак, в такому разі, вперті бої тих залишків російських військ, які свого часу збирались «прориватися на Миколаївку», у нижній течії Осколу нібито виглядають натуральним самогубством. І судячи з того, хто там «упирается рогом», російське командування свідомо «не проти» пожертвовувати цими підрозділами (там по просікам бігає якась дуже дика «солянка» з «мобіків» 2-го АК, якихось «кубанских казаков» (???!!!) та залишків 2-х БТГр 2-ї ЗВА та 41-ї ЗВА). На низьці ділянок, відзначаються окремі підрозділи 106-ї ПДД.

Головний сенс всього цього – виграш часу для стабілізації фронту у північній частині Луганської області та проведення противником предметного перегрупування своїх сил та засобів на Сватовському та Сєверодонецькому напрямках

І це дійсно так, бо лише в такому разі вся ця біготня по лісах та просіках між Оскільским водосховищем і Ліманом та Ямполем має якійсь адекватний та логічний сенс для противника.

Але в такому разі дуже чутливо зростає значення тактичної групи ЗСУ, яка зараз оперує східніше Сіверська. І це цілком зрозуміло – прорив її до Кремінної та Рубіжного (навіть в умовах тимчасової відмови від наступу на Лисичанськ) може призвести до чергового «обрушения» цієї ще не створеної лінії оборони противника у північній Луганщині. Тобто, ситуація для командування противника виглядає у північній Луганщині, як сакраментальне – «что пнём по сове, что совой по пню»...

Протидіяти цьому противнику особливу не має чим. Підрозділи 2-го АК, а також залишки 2-х БТГр 150-ї МСД так й не спромоглися пробитися південіше Сіверська у напрямку Верхньокам'янського та вздовж Сіверського Донця і зараз вони «не в тій формі», щоб здійснити достатньо значне перегрупування (до тогож, схоже, що їм потрібно буде обігнати українські підрозділи «по флангу», пересунувшись з району Вовчоярівки через Сєверодонецьк і зосередитись в районі Креміна – Рубіжне).

І це справжня гра у орлянку пощастить чи ні, адже зрозуміло, що наприклад перегрупування підрозділів 55-ї МСБР, або того, що залишилось від тактичної групи 24-ї обр СпП (чого явно замало) не зможуть, якщо наприклад фронт буде прорваний у районі Ямполя, або ЗСУ форсують Сіверський Донець на ділянці Дронівка – Григорівка, утримати Креміну та Рубіжне. Що буде далі, думаю пояснювати не треба.

Більше того, якщо російські підрозділи з Лисичанського напрямку перегрупуються у район Креміна та Рубіжне, очевидно, що прямий прорив ЗСУ на Лисичанськ різко підскоче у своїй вірогідності...

Але у командування противника є, принамйні, два гіпотетичних рішення цієї проблеми та «виправдання» своєї «Ліманської жертви»:

Рішення перше – найбільш вірогідне

Використати для утримання району Креміної та Рубіжного більш-менш боєздатні залишки угрупування «Изюм», які зараз закінчують відтягуватись у район Нижня Дуванка – Куземівка – Сватове – Містки.

Найбільш вірогідно це будуть 2-3 БТГр (точніше те, що від них залишилось) зі складу 423 мсп 2-ї Таманської мсд та\або 237-го тп 3-ї мсд 20-ї ЗВА.... цілком можливо для «зміцнення», або забезпечення виконання цього рішення, буде задіяне тактичне угрупування 41-ї ЗВА, яке за певною інформації збереігло певний рівень боєздатності (1-1.5 БТГр). Окрім того, цілком логічно, що для цього можуть бути задіяни й залишки зведеної БТГр 106-ї пдд

Це рішення виглядає цілком логічним та адекватним, але має певні «підводні камені». Перш за все, пов'язані із необхідністю витратити значну кілкість ресурсів МТЗ, яких у російського угрупування ЗАРАЗ у Сватово та під ним, й так вистачає «під обріз», скоріше – тільки для оборони.

І потім, сили та засоби, які я вказав вище у плані боєздатності на нинішній момент, виглядають достатньо спірно. Принаймні, судячи з обсягів кинутих ОВТ у районі Ізюма та південіше нього ці підрозділи навряд чи зараз у значний мірі володіють бойовими спроможностями.

Рішення друге – меньш вірогідне, але цілком можливе

Воно полягає у перекиданні з Белгородської області у північну Луганщину сил та засобів 72-ї мсбр та підрозділів 144-ї мсд. Але тут є дуже вагоме «но» – час.

І по-друге, ці підрозділи в ході боїв у північно-східній частині Харьківської області також понесли суттєві втрати, як у особовому складі, так й у штатному ОВТ. Перекидати, зразу після невдалих зустрічних боїв з півничним ОТУ ЗСУ ці сили та засоби зовсім на інший напрямок, незнайму для них місцевість, та й ще вкругаля. Погодьтеся, це не кращий засіб ШВИДКО стабілізувати фронт у північній Луганщині.

Підсумуємо:

• Звісно, що український наступ (оперативно-тактична наступальна операція на північному відтінку фронту) десь й колись зупиниться. Фронт стабілізується... й українські війська почнуть на ньому закріплюватися. Це, по суті, неприложний закон оперативного мистецтва. У природі не існує «бескінечних» наступів.
• Сенс усіх подій наближчого тижня й дасть конкретні відповіді на конкретні запитання із цим пов'язані – де, коли й у якій якості це відбудеться...