Російсько-українська війна та позиції Китаю у Східній Європі

  • Микола Капітоненко

    Експерт Міжнародного центру перспективних досліджен

  • 29 Травня, 09:12  glavcom.ua 
Китай спрямовує невеликі обсяги гуманітарної допомоги в Україну та закликає до мирного вирішення конфлікту,
Китай спрямовує невеликі обсяги гуманітарної допомоги в Україну та закликає до мирного вирішення конфлікту,

Співпраця з Пекіном для європейських країн стає все менш привабливою

Протягом десяти років ставки Китаю у регіоні Східної Європи залишаються досить високими. У 2012 році було запущено ініціативу 16+1 – формат співпраці між європейськими країнами та Китаєм, в рамках якого було видано безліч авансів та обіцянок. Зокрема, Китай відкривав перед європейськими партнерами широкі перспективи інвестицій, доступ до величезного китайського ринку та інфраструктурних проектів. У такий типовий для Пекіна спосіб планувалося залучити групу європейських держав-членів ЄС до більш тісної співпраці, зробити їх частиною основної геополітичної ініціативи Сі Цзіньпіна «Один пояс, один шлях» і розширити доступ Китаю до загальноєвропейського ринку, розміри якого перетворюють ЄС на одного з ключових. світових торгових партнерів Китаю.

Піком зближення в рамках 16+1 можна вважати 2019 рік, коли до ініціативи приєдналася Греція, перетворивши формулу на 17+1. Проте, вже через два роки, у 2021-му, звична математика повернулася: з формату вийшла Литва, що стало сигналом про поглиблення проблем. Вихід Литви був пов'язаний як з політичними причинами (відкриття торговельного представництва в Тайвані і дипломатичний скандал, який цьому слідував), так і з розчаруванням у потенціалі торгового та інвестиційного співробітництва. В оцінці останнього Литва була не самотня: ціла низка країн-учасниць ініціативи 16+1 досить скептично оцінюють її результати та вважають їх далекими від обіцяних на самому початку горизонтів.

Нинішнього року до старих проблем додалася нова: російське вторгнення в Україну та позиція Китаю з цього приводу. Більшість Східноєвропейських країн сприйняли російську агресію проти України вкрай болісно, з великим співчуттям та активною участю. Китай же, навпаки, зайняв позицію дуже лояльну до Кремля. У нових політичних умовах ціна зближення з Китаєм може бути для деяких східноєвропейських держав надто високою.

Питання цієї ціни порушувалося і раніше. До посилення позицій Китаю у регіоні досить скептично ставилися у Брюсселі та столицях країн Західної Європи, підозрюючи Пекін у бажанні маніпулювати країнами Східної Європи у майбутньому. Тепер же, коли громадська думка по всій Європі настільки проукраїнська, політика Китаю може коштувати йому різкої втрати позицій – і не тільки у Східній частині Європи.

Партнерство Китаю з Європою було насамперед засноване на економіці та торгівлі. «Світова майстерня» і найбільший ринок природно доповнювали один одного, і зростання торгівлі створювало передумови для подальшого зближення. Проте вторгнення росії в Україну внесло корективи в цю логіку. Тепер Європа змушена набагато серйозніше ставитися до питань політики та безпеки, навіть на шкоду звичним економічним вигодам. Режим антиросійських санкцій надовго став однією із констант зовнішньої політики ЄС. Переоцінка загроз з боку росії призведе, наприклад, до суттєвого збільшення військових витрат європейських країн; а питання ембарго на постачання російських енергоносіїв обговорюються вже зараз. Введення ембарго у тій чи іншій формі може відбутися до кінця поточного року; у довгостроковій перспективі ЄС готовий на суттєві економічні втрати задля зміцнення власної безпеки.

Ці зміни загрожують сприйняттю в Європі Китаю, а також майбутньому китайсько-європейських відносин. Якщо Пекін і далі асоціюватиметься з ревізіоністською та агресивною політикою Москви, антикитайське лобі в Європі посилюватиме свої позиції.

Сьогодні Китай спрямовує невеликі обсяги гуманітарної допомоги в Україну та закликає до мирного вирішення конфлікту, супроводжуючи ці заклики риторикою, досить близькою до риторики Кремля. Від Китаю в Європі чекають значно більшого. Там вважають вплив Пекіна на Москву сильним і хочуть бачити реальне посередництво Піднебесної у спробі покласти край війні. Посередництво, яке б керувалося інтересами світового порядку, заснованого на загальних правилах, а не спробами цей світовий порядок підірвати. Поточні спроби Китаю звинувачувати у війні Захід і вказувати на маніпулювання ЄС із боку США знаходять мало розуміння.

У реаліях Східної Європи – і в рамках ініціативи 16+1 – ці проблеми ускладнюються іншими. Активізація китайського напряму зовнішньої політики адміністрації Байдена поставила багато країн регіону перед складним вибором – цінності чи прагматизм – який у нинішніх умовах дедалі частіше повертається у бік цінностей. Співпрацювати й надалі з Китаєм стає політично ризикованим. І ці ризики не врівноважуються китайськими інвестиціями чи торговими можливостями: більшість країн Східної Європи вважають рівень і того, й іншого далеким від обіцяного десять років тому.

Минулого тижня МЗС Чехії заявило, що розглядає всі опції своєї участі в ініціативі 16+1 – що означає реальну можливість виходу за Литвою. Це пов'язано з політикою нового уряду у Празі, сформованого наприкінці минулого року. Розчарування у потенціалі співпраці з Китаєм існувало вже тоді, а події російсько-української війни лише посилили його.

Окремі випадки можуть стати тенденцією, а ослаблення позицій у Європі – частиною ціни, яку Пекіну доведеться заплатити за близькість до Росії.

Джерело: Апостроф

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі ()
1000 символів залишилось

Читайте нас Google News Telegram

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies