Кремль демонструє логіку ґвaлтiвника

«Нравится, не нравится – терпи, моя красавица», – сказав Пyтiн про Україну.

Я тричі перевірила, чи це справжня цитата. Чи міг Путін в спільній пресконференції з Макроном вжити цитату з алегорією на зґвaлтyвaння? Міг.

Цитата справжня.

Дикунська. Як сама країна. Дикі скрєпи, які продукують такі слова. Дика психіка, яка продукує путінську політику. Дике суспільство, яке це толерує.

Відповідь Зеленського мене розчарувала.

«Безусловно, есть вещи, с которыми не поспоришь с президентом Российской Федерации. Украина – дейстивительно красавица. А вот, те що він каже про Украину «моя», это уже, конечно, перебор. Небольшой…»

І далі ще щось терпіння, як мудрість. Що від терпіння України залежить ескалація. Якщо ми не відповідаємо на провокації, ми поводимося гідно.

Соромно й гидко з такою готовністю кидатися підігравати хворобливим метафорам Пyтiнa. По-лакейськи. О так, давайте одразу пустимо в хід порівняння України з красивою жінкою, адже у нас «дуже красиві люди, особливо жінки, і воно залишається нашим брендом». Красиві, але безпомічні, єдиний талант яких – терпіти й мудро мовчати в ганчірочку. Десь так це виглядає.

Країна-жінка, за яку можна поборотися, як за приз. Річ, яку отримає сильніший, нахабніший, а не той, кого вона сама обере.

Ні, ні і ще раз, ні. До бica таке терпіння. До бica такі порівняння.

Володимир Зеленський забув, президентом якої країни він є? Гордої, сміливої, сильної країни. З розвиненим, самодостатнім громадянським суспільством

Чоловіки і жінки якої готові виборювати свободу на Майдані, захищати свої кордони зі зброєю в руках і давати ворогу по зубах. Країни, котра вже зробила вибір – НАТО та ЄС. І не треба цей вибір ставити під сумнів. Бо це її – країни – право обирати. А не терпіти.

У головах таких дикунів, як Пyтiн чи Лукашенко, це нормально – казати жінці, що зазнала насильства, – «сама винна». Ти просто спровокувала, ти просто недостатньо терпіла, будь мудрішою, «патаму что нєльзя бить красівой такой». Аналогічну логіку ґвaлтiвника Пyтiн демонструє у ставленні до цілих країн. Сьогодні ви почуєте звинувачення у дискримінації pociйськомовних, завтра – у закритті «опозиційних» каналів Медведчука, а післязавтра він ще щось вигадає.

Але правда в тому, що ви не зможете поводитися достатньо «мудро» й «терпляче», щоб Пyтiн не напав. Бо йому не потрібні причини. Він нападе, якщо відчуватиме безкарність. Якщо відчуватиме, що не отримає по зубах від української армії. І від світової спільноти, що декларує демократичні цінності, які не продаються.

І президент України мав би це розуміти. І швидше визначатися, які цінності йому ближчі.