Розмова з луганською вчителькою, яка доводить, що на Донбасі люди чекають на повернення України

«Все у житті буває вперше»-2. Я говорив по телефону з окупованою Луганщиною. Думав, що додзвонитися нереально, але таки вдалося.

Дива трапляються, це було якраз на Миколая. І це був день 100-річного ювілею Миколи Руденка. А на іншому кінці була вчителька з «ГУО ЛНР Беловская гимназия «Культурьі здоровья» имени Николая Руденко Лутугинского района».

Мені було цікаво, як так: єдина школа імені Руденка в Україні – в ОРЛО? Досі? Так. А що там з єдиним в Україні музеєм Руденка? А чи відзначають сепаратисти 100-ліття свого земляка – Героя України, українського письменника, філософа, націоналіста, репресованого антирадянщика, першого голови Української гельсінської спілки?

І, знаєте, розмова з цією вчителькою вселила певну надію. Що не все ще втрачено в тих краях («поки що») і люди чекають, коли Україна повернеться. Бо Донбас – це Україна, і Донбас давав та дає Україні великих борців, митців і мислителів. Як Микола Руденко.

Про нього – в черговому фільмі від «Новинарня пікчерз». Погляньте і лайкніть, плз, або й прокоментуйте, ми старалися.

Кому зовсім ліньки дивитися все – моя розмова з ОРЛО на 5-й хвилині

(Голос вчительки змінений - не хотілося б, щоб у неї були проблеми).

Але подивіться більше. В цьому сюжеті - інтерв'ю чудового Мирослав Мариновича, професора Володимира Шевчука, коментарі Вахтанг Кіпіані.

Мабуть, ми тут ширше, ніж інші, зачіпаємо тему дивної для багатьох економічної теорії Руденка – фізичної економії, «Енергії прогресу» (про зв'язок Сонця, біосфери й економіки).

Покійний Руденко говорить повільно, але сильно.

Ілюстрована стаття з інфографікою: novynarnia.com/2020/12/19/mrudenko